Поради батькам, учителям
Роль класного керівника в регулюванніта корегуванні міжособистісних стосунків |
Класний керівник повинен мати мудрість учителя, відповідальність старшого товариша, доброту матері, строгість батька. Та повірте, і для учня в школі немає ближчої людини, ніж класний керівник. Кому ж ще можна розповісти про негаразди з предмета, про сварку з товаришем чи про щасливу подію в сім’ї? Від класного керівника залежить ступінь сформованості дитячого колективу. Вміння згуртувати навколо себе дітей – великий дар і велика робота. Вміння захопити, повести, відкрити світ – неоціненний скарб справжнього педагога. Захоплення вчителя стає захопленням учнів. І хочемо ми того чи ні, але, оскільки діти зовні схожі на своїх батьків, риси характеру класного керівника переходять у характер вихованців. Адже байдужість породжує байдужість. І лише вогонь породжує вогонь. Сучасне суспільство вимагає від людини певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин; уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів; комунікабельності – уміння працювати в злагоді з іншими і спільно досягати мети.
Вихований колектив у своєму становленні і розвитку проходить кілька стадій, в яких по-різному проявляється сутність і способи педагогічного впливу на особистість школяра.
Перша стадія характеризується боротьбою колективів за своє самоутвердження. В процесі змістовної діяльності з’являються перші ознаки згуртованості, формуються організаційні структури. Характерним є виникнення суперечностей між інтересами колективу і окремою особистістю. З метою зміцнення і самоутвердження, накопичення матеріалів і духовних ресурсів колектив використовує дисциплінарні вимоги, висунення колективних інтересів на перше місце, вище індивідуальних прагнень і бажань окремих дітей.
Ігнорування бажань окремих членів колективу в інтересах успішного завершення спільної справи створює значні труднощі. Однак, необхідність зміцнення в дітей колективного інтересу, згуртованості, налагодження ділової взаємодії, педагогічно виправдовує можливі конфлікти, вимагає тактовного їх вирішення. Самоутвердження шляхом переборення суперечностей – нормальний шлях руху колективу до якісно нового його стану, більш гармонійної взаємодії індивідуальних і громадських інтересів. Колектив накопичує матеріальні й духовні можливості, розвиває в дітях відповідальність, почуття солідарності, дисциплінованості, приводить у дію систему колективних моральних відносин.
Друга стадія розвитку виховного колективу характеризується повнотою вияву його основних функцій. Головна мета колективу – розвиток, задоволення різноманітних потреб, інтересів кожного окремого індивіда, взаємозбагачення особистостей у процесі діяльності, спілкування, відносин. Виникає ситуація, яка робить сам колектив і весь процес його життя гармонійним, а педагогічні взаємодії – такими, що активно сприяють розвитку вільної ініціативи і творчості особистості. Якісно змінюється функція педагогічної взаємодії. На початковій стадії її сутність була в гальмуванні неправильної поведінки окремих школярів, в розвитку у них вільної ініціативи і творчості особистості. Якісно змінюється функція педагогічної взаємодії. На початковій стадії її сутність була в гальмуванні неправильної поведінки окремих школярів, в розвитку у них уміння підпорядковувати свої прагнення і бажання інтересам колективу, узгоджувати з діями колективу. Друга стадія характеризується позитивністю педагогічної взаємодії, стимулюванням, спонуканням до активності, особливо творчої, діяльності в інтересах колективу і розвитку власної індивідуальності.
Колектив і його дисциплінуючий вплив є метою педагога в період перетворення його в інструмент виховання. Коли ж розпочинається повноцінне функціонування усіх його систем, колектив стає основною змістовною формою цілісного педагогічного процесу, ядром виховної системи, могутнім фактором і засобом виховання, всебічного розвитку особистості кожної дитини. Становлення виховного колективу, управління його розвитком неможливе без глибокої і всебічної діагностики. Педагогу і дітям необхідно добре знати кожну дитину: її потреби, інтереси, здібності, ставлення до навколишнього світу, що їй потрібно і які засоби колектив може дати для її розвитку. Важливо також знати і усвідомлювати, в якому стані перебуває колектив.
Стадії розвитку колективу є результатом педагогічних зусиль, свідомого використання законів формування колективу. А.С.Макаренко відкрив закон необхідності розвитку, руху колективу вперед. Дитячий колектив як система життя дітей і їх відносин не може застигати на місці. Якщо життя в колективі малоцікаве, щодня повторюються сірі будні, відсутні захоплюючі справи,які формують загальні прагнення й інтереси, відсутня загальна організація праці, то колектив розпадатиметься, діти почнуть шукати задоволення своїх розрізнених інтересів в іншому місці, в інших колективах.
Рушійною психологічною силою розвитку колективу і, разом з тим, методом організації є перспектива. В ній виражається сутність культурних і матеріальних потреб людини або колективу, рівень розвитку, їх моральне обличчя. Виховною перспективою називають суспільно значимі завдання, справи, що відповідають потребам розвитку особистості, групи дітей, колективу, які стимулюють діяльність, відповідають віковим та індивідуальним особливостям школярів.
Перспективи характеризуються: захопленістю справ, які ґрунтуються на безпосередньому і опосередкованому дитячому інтересі; суспільною значимістю мети, завдань, конкретних справ та їх зв’язком з працею і життям народу; чіткою організацією діяльності, спрямованою на досягнення перспективи; педагогічною цілеспрямованістю; вихованням в учнів високих моральних якостей. Завдання педагога полягає в тому, щоб організувати систему перспектив, захоплюючої діяльності, відносин, рух колективу від вирішення одного завдання до наступного. В педагогічній практиці перспективами стають різноманітні трудові справи, змагання, походи і екскурсії, спортивні змагання, свята, творчі звіти гуртків. Перспективи висуваються як з ініціативи дітей, так і педагогів. Організація руху до перспективи передбачає: обговорення планів, проектів, пропозицій і практичну роботу, спрямовану на реалізацію перспективи. В такій діяльності здійснюється налагодження зв’язків, згуртування колективу. Розумний розподіл доручень між усіма членами колективу – основний шлях залучення дітей до активного і творчого виконання захоплюючої перспективної справи.
КЛАССНОМУ РУКОВОДИТЕЛЮ
Для того, чтобы межличностные отношения среди учащихся в классе были благоприятными, нужно придерживаться следующих рекомендаций:
1.Прежде всего, необходимо задавать позитивный тон взаимоотношений. Все люди заряжаются и заражаются друг от друга положительными или отрицательными эмоциями. Поэтому классному руководителю необходимо следить за тем, как он выглядит, что говорит. Нервозность, истеричность, уныние заносят в детские коллективы нередко сами педагоги.
2. «Внимательно наблюдать за отношениями». Если понаблюдать за ребятами, все их отношения будут как на ладони. Наиболее важными показателями могут быть, кто с кем сидит в учебном кабинете или в столовой, кто с кем пытается сесть в общем кругу.
3. Индивидуальные разговоры играют значительную роль в работе по обеспечению нормальных отношений между ребятами. Они могут быть убеждающего характера, могут быть и прямые требования.
4. Не надо спешить выносить увиденное на всеобщее обозрение. Ведь можно и ошибиться, а можно дать право на ошибку вашему воспитаннику.
5. Важно опираться на лидеров. Однако, с ними требуется специальная работа: консультации, инструктажи, просьбы, которые помогли бы выполнить возложенные на него обязанности с блеском. Важно поддерживать социальный статус лидеров. Здесь важно уберечься от заискивания и чрезмерного преувеличения заслуг.
6. Необходимо защищать выпадающих из классного коллектива учеников (аутсайдеров, изгоев и т.п. ). В любой человеческой группе есть люди, которые в данном коллективе оказались не принятыми.
КАК ВЕСТИ СЕБЯ С АГРЕССИВНЫМ РЕБЕНКОМ?
1. Ни в коем случае не позволяйте себе разговаривать с ребенком на повышенных тонах.
2. Если вы видите, что ребенку трудно себя сдерживать, то дайте ему возможность выплеснуть свою агрессию без причинения вреда окружающим.
3. Показывайте ребенку пример эффективного поведения, старайтесь не допускать при нем вспышек гнева и не стройте планы мести.
4. Сделайте все, чтобы ребенок в каждый момент чувствовал, что вы его цените и принимаете.
Поради батькам
щодо створення здорового сімейного мікроклімату
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості дитини здійснюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, затишку, захисту, сімейній злагоді. Особливу роль у сімейному вихованні відіграє загальний психологічний мікроклімат, настрій, уклад, який панує в родині. Як його створити?
Ось декілька порад:
1. ПРИЙМАЙТЕ ДИТИНУ ТАКОЮ, ЯКА ВОНА Є. Природа створює дитину досить складно, перемішуючи у спадкових генах якості не тільки прямих батьків, а й сотні її предків. Через це в одній сім’ї народжуються різні за здоров’ям, розумом, красою діти. І тільки діяльна батьківська любов допоможе одним розвинути свою красу, розум, здоров’я, а іншим – скоректувати свої природні недоліки та перетворити їх на гідність.
2. НЕ ПРИЙМАЙТЕ РІШЕННЯ ПООДИНЦІ. Приймати рішення треба при спільній домовленості обох батьків. Коли діти стали школярами, їх теж треба включати в обговорення сімейних справ.
3. ВЛАСНА ПОВЕДІНКА БАТЬКІВ - головний фактор у вихованні дітей. Особистий приклад батьків – найкращий спосіб пояснення. Найкраще виховання дітей – це самовиховання батьків.
4. НЕ БІЙТЕСЯ З ЛАСКОЮ СТАВИТИСЬ ДО ДИТИНИ. Якщо дитина не відчуває належної ласки, вона нервує,грубить, не знаходить собі місця. Дитина очікує добрих слів від батьків. Будьте щедрі на ласку.
5. НЕ ДОПУСКАЙТЕ НАДМІРНОСТІ В ПОДАРУНКАХ ДІТЯМ. Це привчає їх до утриманських настроїв. Небажання навчатись приходить до тих, хто в дитинстві одержав максимум споживчого щастя.
6. НІКОЛИ НЕ КАРАЙТЕ ІЗ ПРИМХИ. Безперервно втручатися в життя дитини небезпечно, бо це призводить до того, що вона не відрізнятиме дріб’язкового від серйозного. Дитина сама мусить відчути гіркоту помилки та чуття провини за вчинок при довірливій розмові з батьками. Не можна тривалий час залишати дитину у стані образи. Запам’ятайте золоте правило: за конфліктом повинна йти радість.
7. НЕ БІЙТЕСЯ КОНФЛІКТУВАТИ З ДІТЬМИ. Не може бути виховання без конфліктів. Конфлікт – це співставлення поглядів, смаків,бажань, уявлень. Конфлікт – це завжди перегляд чогось, необхідність оновлення, у спілкуванні народжується істина.
8. ТРИМАЙТЕ ДВЕРІ ВАШОГО ДОМУ ВІДКРИТИМИ для друзів дитини. Допоможіть їй самій їх вибрати. Тоді дитина не буде нічого приховувати від батьків.
9. ДОВІРЯЙТЕ ДІТЯМ ВИКОНУВАТИ ЯКУСЬ РОБОТУ, краще, якщо це буде постійне доручення.
10. ДИТИНА ПОВИННА БУТИ ЧЛЕНОМ СІМ’Ї,А НЕ ЇЇ ЦЕНТРОМ, бо виросте егоїст із завищеною самооцінкою, котрий не буде турбуватися про своїх батьків. Дотримуйтесь основного закону сім’ї: усі турбуються про кожного члена сім’ї й кожний турбується про всю сім’ю.
Рівень вихованості дитини залежить від родинного виховання. Нехай воно принесе вам завтрашню радість і щастя.
КАК ВЕСТИ СЕБЯ С КОНФЛИКТНЫМ РЕБЕНКОМ
1. Контролируйте приступы гнева у ребенка. Пытайтесь сдерживать его желание вступить в конфликт.
2. По возможности старайтесь уйти от конфликта, тем самым Вы покажете ребенку пример.
3. Если конфликт уже произошел, постарайтесь разобраться в его причинах. Родители не должны оправдывать поведение своего ребенка в школе, если на это нет повода.
4. Обязательно обсудите с ребенком причины возникновения ссоры и пути бесконфликтного выхода из нее.
5. Собственным примером учите ребенка не провоцировать конфликты.
6. Не обсуждайте поведение ребенка ни с кем посторонним.
ПАМЯТКА О ВОСПИТАНИИ ПОДРОСТКОВ
1. Не ставьте на подростке «крест», ведь его обостренное самолюбие и социальная позиция – это результат «трудного возраста».
2. Принимайте подростка таким, как он есть – со всеми его достоинствами и недостатками.
3. Опирайтесь на лучшее в подростке, верьте в его возможности.
4. Стремитесь понять подростка, заглянуть в его мысли и чувства.
5. Создайте условия для успеха ребенка-подростка.
6. Не сравнивайте подростка с другими детьми. Помните, что каждый ребенок уникален и неповторим.
7. Не унижайте и не оскорбляйте подростка (особенно в присутствии сверстников).
8. Старайтесь настолько укрепить доверие подростка, чтобы он делился с вами своими возможными неприятностями и переживаниями.